A KÁRPÁTALJAI KÖLTÉSZET

На пути до професіоналізма

Перед тым, як починати бесіду за літературный процес третього русинського ренесенса, треба попозерати на историчну и духовну базу, на котруй мала бы розвивати ся май молода славянська поезія - русинська.

Русинська поезія за рокы незалежности молодых держав из русинськым населеньом (Украйина (Подкарпатя) Словакія (Пряшевщина), Сербія (Войводина) Горватія, Польща (Лемковина), Мадярщина, Румунія и др.) Переживать свуй очередный період ренесенса - формованя, становленя, укріпленя, совершенствованя. На Подкартаті сесь процес лем ся зачинать, мож уповісти ош "зернята" русинської.ипустна нової поезпісти Днесь поетув Хвала Богу дуже много. У єдному Подкарпатю (Закарпатті) числиться бульш ги 50 поетув. Або кить попозераєме на добротность поетиної продукції, мусиме признати ся, ош дакотрі нові поети ни за формов, ни за тематиков русинські поеты не досягли професіоналізма як из бока стихотворної формы, жанровости, образности поетичного языка, так и по широті тематикы творчества ищи не наближавуть ся до класичных примірув,

Причин для сякого стана много. Май головноє то, што многі рокы русинськоє слово мовчало, находило ся под запретом. Розкріпостило ся оно лем ид 1991 року. Дух даякої неповної свободы пробудив творчый дух людей, їм захотіло ся самовыразити ся художнїм словом. Появили ся поеты-аматоры. У многых случаях русинськы поеты Подкарпатя не мавуть высокої освіты, што отбивать ся у їх поетичных творах, завто бо традиції прошлых рокув были розорвані. И тому новый літературный процес почав ся без добрых традицій. Треба назвати и другі негативні факторы, які нияк не помагали поетам-первопроходцям, котрі уже заявили про себе. Біда у тому ош не было и не є ниякої печатної базы. Новинка "Християнська родина" не мала поетичної рубрикы и скоро перестала выходити. Новинка "Подкарпатська Русь" выходила из великыми перебоями, и поезія занимала туй малоє місто. Украйинськоязычні новинки не приймали русинські тексты. Русинські орґанізації не постарали ся за выданя літературного журнала авать якогось альманаха. Дуже слабо фунґує Союз русинськых писателюв, у котрому не є секцій поезії, прозы, драматурґії, літературної критикы; не проводить систематичної роботы из свойими членами, не є школы поетичного майстерства, дискусій, літературных читань, літературных конкурсув; не має свого періодичного выданя, де бы могли розвернути свою поетичну діятелность русинські поеты. За 8 рокув свого существованя, Союз русинськых писателюв не провів ани єдну практичну конференцію, ни єден обзор літературы за пережі рокы. Первый оглядовый літературно-критичный аналіз зробленый лем у 2001 році. Туй уже появили ся имена новых русинськых поетув. И днесь, сей перегляд можеме признати як інтересный факт из исторії нової русинської літературы Подкарпатя. Русинам треба мати свою літературну критику, клтра бы мала уповісти новоє слово про вшикті проблемы русинського живота, и котра мала бы стати школов поетичного майстерства. Без літературної критикы не може существовати и розвивати ся література. Ушитко має отбывати ся синхронно. Періодичні перегляды літературного процеса русинув мали бы перетворити ся у живоє літописаня думок, тем, ідей, форм и содержанія творчества, котроє усе мінять ся у звязку из змінами, котрі отбывавуть ся у животі. У значнуй мірі гамує розвиток літературного творчества кодифікація русинського літературного языка на Подкарпатю.

Ушитко за што ся говорило высше не благоприятствовує творчому росту русинськых поетув, їх майстерству. Айбо не позиравучи на неблагоприятні условія, на русинському поетичному полю уже пробивавуть ся живі росткы, молодї бросты нової русинської поезії. Кить говорити из позиції любителства ци аматорства, то уже появили ся яркі личности, котрі претендувуть на похвалноє слово як читателюв, так и спеціалістув, літературных критикув.

Твердо вписали ся у ряд авторитетных поетув края Иван Калинич из Хуста. Роман Пищалник, Анастасія Даліда из Мукачева, Михаил Кеминь, Володимир Танчинець, Володимир Фединишинець (єдиный професіоналный писатель) из Ужгорода, Михаил Град из Тячева и даякі другі. Каждый из них має свої печатані поетичні книжочкы, котрі найшли похвалный отклик у читателюв. Двоє из низ – Иван Калинич и Володимир Фединишинець стали лауреатами межинародної премії имени А.Духновича

Господи, кілько раз я думав

Про Букву Ять.

Єден квасный патріот каже,

Що масоны єї відмінили,

Що масоны против ниї.

/Господи, і туйкы масоны…/

а я не так гадаю:

Кидь ниськы відстойовати букву Ять, -

То се так,

Гібы поверх гуні

Одівати піджак,

Блюзу.

Межи русинськыми поетами Подкарпатя ярков звіздов засвітив ся маймолодшый по вікови Роман Пищалник, натура лірична, чувствуюча и розуміюча довколишній світ. Його поезія характеризує ся простотов стиля, открытости, щедрости душі, глубокым аналізом живота, самоаналізом свого психологічного стана и настроя ("Сповідь"), ретроаналізом періода дїтинства, свого рода ескапізма, ухода от дійстивителности, от соціалных проблем, котрі дуже тяжко вирішити. Ескапізм бывать разный: єдні идуть у наркоманію, у пянство, другі, май благородні и силні духом, находять утіху у природі. Роман находить утіху у поверненю у дїтинство, у реліґію ("Што ліпше", "Смерекова церков", "Молитва русина", "Кой тужить серце").

МОЛИТВА РУСИНА (Р.Пищалник)

Снігом віхола убілює ми плечі

И трембітов над Карпатами гуде,

По земли русинськÿв Сятый вечÿр,

Хвала Богу, вже двотысячный иде.

У капличці запалю я свічку

Тай помолюся на колінах Творцю

За народ русинськый и за горы вічні,

И за спокій наших праотцюв.

Має Пищалник добрі розвиненоє чувство юмора ("Муй мацур", "Торомбач"). Айбо через юмор автор устигать повісти не лем штось смішноє, а и штось важноє на тему дня, што є дисонансом до норм живота.

Вун чує у собі поклик сердця, велику, айбо ищи не розкрыту поетичну потенцію, видить свого романтичного коня-Пегаса, котрый понесе го на поетичный Олімп. Єден из знамых критикув Пудкарпатя раз так писав за нёго: «Быти поетом, быти на службі поезії може лем тот, тко дуже любить живот, людей, свуй народ, свою малу Отцюзнину. Такым є Роман Пищалник».

КОЙ ТУЖИТЬ СЕРЦЕ (Р.Пищалник)

Што чиниш ты, коли на серцю туга?..

У корчмі свої біды загасиш? –

Ци, може, з давньым вірным другом

Розділиш горе й довжникам простиш?

Ци впустиш рукы й будеш "умирати"?..

Ци вчиниш так, як Бог нас научав,

Любити ближньых, духом не спадати,

Бо Вÿн за нас на хрестови страдав.

Што наші біды – побзерай на Нього,

Вÿн – памнять вічна на двойих дошках,

Не шкодовав житя свого земного,

Вбы жили мы, прощені у віках.

Ушитко мож из Богом пережити,

Лем віровати треба – булше нич.

Кой тужить серце – силуй ся молити,

Лиш ты на помÿч Господа поклич!

Поет-самородок Михаил Чекан, як чоловік старшый по віку, говорить про своє розуміня довколишнього світа. Много має журы, ностальґії за утраченым. На вшилиякі проблеми находить файні поетичні образы. Не вірить поет у теперішню державну власть, душа його трепече, неспокуйна от образы и нанесенної моралної и фізичної шкоды русинам за рокы незалежної украйинської державности:

Мы чекали синьо-жовтых…

Туй суть! Покорили.

Сонце вже для нас не сходить

Тай не выйде ниґда,

По земли русинськуй бродить

Чужородна кривда.

Май болюча тема поетув Подкарпатя – націоналный вопрос, непризнаня державов націоналности "русин" (И.Калинич "Живе русин в меншині", В.Танчинець, "Національный вопрос") Й.Лемко, М.Чекан "Мусиме русинство ствердити"), М.Град "Русинія" и др.)

Народ пробудився! И в тысячах лиць

Я вижу, як гордусть на них проступає,

З колін ся в Карпатах русин подимає,

Без страха всім каже: Я є русин!

Є така нація, я – її сын! –

так сміло проголошує свою правду В.Танчинець у стиху "Національный вопрос".

Домінуючов темов для каждого русинського поета Подкарпатя є тема горячої любови до свого родного края, до родної землі (И.Калинич "Муй рудный край", "Вутцюзнина моя – перлина свята", "Любов моя незрадлива"), Р.Пищалник "Письмо далекому русину", А.Далида "Жменька материнської землі",и др.

ЖМЕНЬКА МАТЕРИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ (А.Далида)

Возьму землицю тепленьку, сріберну,

До серця й душі пригорну,

Вбы гріла ня жменька родної, святої,

Я в узлику ї хороню.

Трепета ся снить ми, біленька береза,

А й запах смерек и ялиць,

Босоногоє дітство и горы зелені,

И стадо біленькых овець.

И де бы не жила – в Торонто, у Празі, -

Все чуєся голос землі,

Красоты Господні и плаї високі,

И потяток спів навесні.

Сіда полонина от древнього предка,

Де тліє все ватра в горах,

Там быстрі потокы и росы студені,

И мятов там пахне в зворах.

Глубиночко родна, стороночко добра,

О, де бы не жила в світах, -

Там первоє слово букова колыска,

Й біленькый подсніжник в лугах.

Землице солодка, исконно русинська,

Коріня там моє и спів соловя,

Пахуча землице, што грієш нас вічно,

Отцюзнина, боле моя!

Притулю любиму, сріберну до серця,

Стеблинку родної травы,

Тепленько зогріє изранену душу,

Вта велич крутої горы.

О, Русь моя злата, былнко и казко,

Водице-зцілице жива!

Де моє коріня, там моє насіня,

И віра у Бога тверда.

И де бы судьба не заверла русина,

Все гріє го жменька землі,

Бо чуєся голос землиці родної,

Сіду полонину все видить у сні.

Голубко крылата, неси мені вістку,

Крыхутку родної землі.

Де макы червені, там живуть руснакы,

Ромашко біленька, все пахнеш мені.

Баную за крайом и серце ми вяне,

И туга ня мучить в далеком краю,

Лечу на крылятах у горы Карпаты,

Лечу и у сны й наяву.

Помолюся Богу и Спасу Карпат,

И пущу слезу я, д землиці припаду,

Там моя сторонка, мой нянько и брат,

И прийме ня родина и соком напойить,

Дасть силу велику краплинка воды,

Вдыхне у ня кріпость, а сонце зогріє,

Туй частка моєї судьбы.

Храни нам, Всевышньый, землицю русинську,

Вты травы шовкові и запах косиць,

И поточок чистый, и білі отары,

И ічно зеленый віночок з ялиць.

У даякых моментах поеты перепозирувуть и переоцінювуть историчні событія, котрі псевдоисториками перекручувуть ся и фалсифікувуть ся (В.Танчинець "Тямте нас", " Плач матери на Краснум Полю").

ПЛАЧ МАТЕРИ НА КРАСНУМ ПОЛЮ (В.Танчинець)

Йой, дьитинко моя мила,

Любый муй сыночку,

На житя м тя породила,

Сріберный звоночку

На житя м тя породила,

Довге тай щасливе,

А тебе туй смерть имила,

Очка ти закрыла.

Сині очка ти заперла,

Кровицю забрала,

Сто раз бы м я за тя вмерла,

Вбысь, дьитинко, встала.

Йой, сыночку муй, сыночку,

Нашто сь быв на Полю?

Туй исклав ись головочку –

Вся родина в горю.

Тко тя, тко тя, дьитиночко

На йсе Поле злудив?

Ци в них хворі головочкы,

Най їх ґута пубє!

Йой, дьитинко, сил не маву

Я без тебе жити...

Прийди д мені, смерть кустлява –

Хочу з сыном быти!

Йой

Помітноє місто в тематиці русинської поезії занимать тема будучности русинув, яка вымальовує ся не дуже конкретно и не ясно. Поетичноє творчество днешніх русинськых поетув свідчить, што русины выйшли на широкый житьовый простор, уже осознали своє місто и роль у общественному животі; они – люде из живыми страстями, переживанями, у котрых сформовав ся політичный світозор, способность реално оцінёвати довколишній світ. Головнов и майболючов темов русинської поезії є тема пробудившого ся народа, у котрому заговорило на повну силу чувство русинського людського достоинства, котроє, на жаль, у наш нестабілный час принижує ся, а недруги душать живу думку и горячу душу чоловіка-русина. Толерантность русина, однако, не позволяє русинському поету выступати из радикалными антидержавными призывами до рішителных дійств. Поеты ище не стали трибунами, голосом свого народа. Теперь русинські поеты видять свою роль лем у пробуженю націоналної и політичної свідомости народных мас (И.Калинич, В.Танчинець, М.Чекан).

СЛОВО Д РУСИНАМ (В.Танчинець)

Не ганьбітся, русины,

Вы языка свого,

Не краденый, не зыченый,

А даный вам Богом.

Не ганьбітся, русины,

Вы свого народа,

Бо його сьте діти є –

Прадавнього рода.